Випускний “Юність…Щирих сердець багаття!”

Ось і настав цей незвичайний день. День святковий, радісний, веселий і сумний водночас. День розтавання зі школою, рідними затишними стінами, гомінкими коридорами, щирими друзями, добрими наставниками, люблячими батьками, рідною домівкою. Тільки вчора останнім акордом шкільної симфонії відлунали екзамени. Залишились позаду і казково-незвіданий світ пізнання, і щире спілкування, і до болю знайома мелодія останнього шкільного дзвінка.

Сьогодні світанкова зоря покличе їх у незвідані далі, різнобарв'я життя. До школи прийдуть нові діти. І вона як турботлива мама буде виховувати їх, наставляти і випускати в життя, де зустрічатиме їх на своєму березі юність

Ведуча: Юність…Щирих сердець багаття!

Червневий світанок землі.

Випускне, неповторне плаття,

Ніч, де плакали солов”ї.

 

Юність…Це і радість, і тривоги,

І серце завмира від сподівань.

Омріяні надією дороги,

Що сповнені і радості, й чекань.

 

Юність…Це в житті пора весняна.

Шлях життєвий треба так пройти,

Щоб могли ви сміло й полум’яно

В серці юний подих зберегти.

 

Манявська школо. В буднях і навчанні

Проводиш ти щодня, із року в рік,

Твоїх дітей щороку на світанні

Підхоплює стрімкий життя потік.

 

В селі ти є маленькою державою,

Пишаєшся не кількістю, а славою

Тих учнів, що навчались на “відмінно”,

Манявську  школу славлячи невпинно.

 

Шановні гості, батьки, вчителі та учні. Запрошуємо до святкової зали випускників 2013 року. Під музику заходять випускники.

Ведуча запрошує зайняти місця у президії: директора школи, завучів, перших вчителів, класних керівників, священика, батьків кращих учнів.

Гімн .

Слово директора.

Наказ про випуск зі школи.

Благословення святих отців.

 

 

Ведуча: Швидко проминуло 11 гомінких шкільних років. Вони пролетіли над школою зимовими хуртовинами, квітучими весняними садами, літніми

солов’їними ночами, осіннім шелестом опалого листя. Були і радощі, і образи,

були успіхи, були і невдачі, перше захоплення і розчарування. Але всі ви були учнями. Пригадайте як це було

І частина від випускників.

1. Падають тихо на землю перші травневі сутінки,

Голосно серце б'ється у грудях, неначе птах.

І у очах дорослих зріє одвічна мудрість

Та, що веде все людство впевнено по світах

 

2. Срібним прощання дзвоном в небі заграє тиша.

Перші слова про мрії швидко у небо злетять,

А за вікном печально вітер верби колише,

І перший дорослий ранок просить ще почекать.

 

3. Доки дитинство наше, тихо складе прощання

І відлетить у вирій, останній пошле привіт

і калиновим цвітом землю умиють ранки,

І в них прокинуться мрії серед вербових віт.

 

4. «Ти вже виросла доню!» - тихо промовить мама.

«Чесним будь завжди, сину» - татко за нею услід.

А у наших  долонях - перші слова прощання,

Перші сумні хвилини, перший життєвий звіт.

 

5. Ось і прокинулось небо, кинуло дощ на землю.

Здається — це мить гойдається,тиша бринить, як дзвін.

Через віки з веселкою доля нам посилає

чисту джерельну воду із глибини століть.

 

6. Хай умиваються душі чистим теплом світанку

Хай доля нас не обходить і щедро родить земля

Хай  серця наші в радості  болі чужі прощають ,

І чиста доріжка стелиться в доросле нове життя.

 

Пісня

7. Я вклоняюсь, учитель, сьогодні тобі!

Твоя мудрість  із нами мільйони вже літ

З неї виріс мій  прадід, мій батько і дід,

З нею сонечко сходить і світяться зорі,

І нею, учителю, наша зв'язана  доля.

 

8. Я вклоняюсь, учитель, сьогодні тобі!

Вже прощання ось стукає в шибку.

Тужить - плаче десь тихо самотняя скрипка

Та невже все пройшло? Та невже все так швидко!?

 

 

 

 

9. Я вклоняюсь, учитель сьогодні тобі!

Синім небом і зелен дібровою,

Тихим ранком, травою шовковою

Співом жайвора в полі  над житом,

Стиглим травнем, дощами умитим.

 

Я вклоняюсь, учитель сьогодні тобі!

Бо солодка вода з джерела,  що у полі

Бо літа посріблили твої уже скроні

Бо майбутнє  дітей в твоїх сильних долонях

Бо теплом своїм щирим  зігрієш їх ти.

 

Я вклоняюсь, учитель сьогодні тобі!

Не тому, що добро  між людьми  сієш у світі

Не тому, що тебе зустрічають  всі  діти

А тому, що ти є! що ти будеш зоріти.

Я вклоняюсь, учитель сьогодні тобі!

 

Ми  пам’ятаєм кожне ваше слово,
і дивимось -  заходите у клас,
І дзвонить ранком дзвоник малиново,
стрічаєте, учителі, ви знову нас.

 

На синіх вікнах райдуга повисла,
Вона до школи кличе знов і знов.
Учителі, ви – перша наша пісня,
Як пісня птаха з гомінких дібров.

 

Ваші   кроки легкі, ви заходите в клас
Під дзвінкі голосні передзвони.
За вікном жовте листя кружляє свій вальс,
і в очах ваших бачимо втому.

За вікном павутинки в повітрі летять,
Журавлі пропливають в блакиті,
Але вам не до того, бо учні шумлять,
Ваша совість за них у одвіті.

За недоспані ночі, любов і тепло,
За бажання чогось хоч навчити,
За терпіння, усмішку, сердечне добро
Вам  колись ще подякують діти.

А коли промайнуть ці безжурні літа,
І ми будем далеко від школи,
На листочках багряних напишем листа,
Що ми вас не забудем ніколи!

Пісня. «БЕРІЗКА»

 

 

Дитинство наше, мов вчорашній день.

Ось-ось майне крильми у темінь ночі,

А світанок від дзвінких пісень

Прокинеться і нам загляне в очі.

 

Ми  підійшли до першої межі.

Шкільним порогом звуть її в народі.

Ще крок – і Україна перед нами

Відкриє всі свої шляхи-дороги.

 

Летять роки, немов пташина зграя,

Пливуть роки потоком бурних рік,

І мчать вони холодними вітрами,

Біжать мільйонами стежинок і доріг.

 

Як хочеться сказати: «Зупинись!

Постій хвилину, не спіши в дорогу».

А ти біжиш, пливеш і мчиш кудись,

Все далі від батьківського порогу.

Ми прийдемо до вас на світанку
Принесемо троянди у росах.
та  згадаєм,  як кожного ранку
Зустрічали ви нас на уроках.

І хвилює, хвилює тривога,
Кличуть, манять у далечінь  зорі…
І  якою же буде дорога,
Адже ви залишаєтесь в школі.

Зранку знову засяє сонце,
Та не всі посідають за парту
Лиш постукає дощ у віконце
Принесе про нас теплу згадку

Хай рясніє ромашками стежка,
ви ідете, не знаючи втоми…
Хай приносить лиш щастя лелека
Летячи біля вашого дому.

Хай ви будете більше не з нами
Та ви в серці у нас неодмінно.
Кожне слово  проказане вами
Пронесем крізь життя неодмінно…

Пісня «ЗАЧЕКАЙ,МОЄ ДИТИНСТВО»

ІІ блок Атестати.

 Ведуча: Червневий вечір, синь безкрая.

Цей день вам довго не забуть.

Сьогодні, друзі, вам вручають

Всім атестати. В добру путь!

Ні, нема щасливіших на світі,

Ніж оті, кому 17 літ.

І слова, любов'ю обігріті,

Вам директор промовляє вслід.

 

Вручення  атестатів – основна частина

І блок – медалісти. (7)

Слово для виступу першим вчителям

 

Випускники: До  перших вчителів

Пам’ятаєте нас, маленьких, кирпатих, кумедних,

Із ротами відкритими, у коротеньких штанцях,

Неслухняних, а інколи й зовсім нестерпних,

Із невмілою ручкою в наших дитячих руках.

 

Пам’ятаєте, наші наївні дитячі питання,

І вражаючі, вголос проказані нами думки,

Ви по перших стежках нас вели в добру гавань навчання,

Непомітно писали в журналі життя сторінки.

 

Було це неначе вчора, як прийшли ми у перший клас
І Вас ми вітали хором , любити вчились Вас

Було нам всього по 6 років, нас звали  усі "малюки"
Робили ми перші кроки, навчаючись залюбки.

 

До успіхів було далеко, нам заважали балачки
ох, як же насправді нелегко, писати  гачки й палочки!

Та віру в усіх Ви вселяли, не раз заспокоїли мам.
Було, що і слізки ви витирали малесеньким першачкам.

І  ми  поступово звикали тримати ручки й олівці

Контрольні вже нас  не лякали, ми чули від вас - "молодці".
До нашого рідного слова ви нам  прищепили  любов
Навчили нас рідної мови,  Вам  дяка від нас знов  і знов.

Що ж, кленові пройшли заметілі, сяють золотом рідні поля.
Нехай скроні вже ваші біліють,  ви в серцях наших, наче зоря.
Вже схиляються втомлено віти, ви заходите знову в клас.
Назавжди ми yci - ваші ДІТИ, ви єдина, як мама, у нас.

Випускники дарують квіти першим вчителям

 

ІІ блок – 8 атестатів.

 Ведуча:

Що  ж  ви навчались крок за кроком ,

Ішли із класу в старший клас.

За вами стежив пильним оком

Учитель, що болів за вас.

 

 

І ви вбирали, ніби губка,

Усе, що діялось круг вас,

Складали часом губки в трубку,

А час летів, нестримний час.

 

Сьогодні ви  уже дорослі.

В руках свідоцтва – документ,

Плаття і зачіски святкові

На цей урочистий момент.

 

До учнів,  вчителі, всміхніться.

Бо і сьогодні, і завжди

Залишитеся в серці їхнім -

Терплячі  класні керівники……..

 Слово класним  керівникам

Випускники: У нас є класний керівник,
Який для нас такий, як мама.
До нас, таких як є, він звик,
І любить нас усіх так само.

Усі роки веде в життя,
Вчить поважати і дружити.
І проводжає в майбуття,
Щоб жити в світі і творити.

То ж вдячні за науку ми,
І скажемо, йдучи зі школи:
Ми будем справжніми людьми
Й не підведемо вас ніколи!

Спасибі, любі вчителі,
Уклін доземний рідній школі.
Ви всі — найкращі на землі!
За це ми дуже вдячні долі!

 

Вірш Вінтоняк Христини

Останній дзвоник задзвенів на випускному,

Прощаючись зі школою навернеться сльоза.

Ось і закінчилось дитинство босоноге,
та все ж до школи тягнеться душа.

 

До рідних вчителів, які мене навчали,

До класної матусі, що в серці назавжди,

До стін, які мене дбайливо зберігали,

І стерегли від горя та біди.

 

Хай завтра вже закрутить вирій інший

Дорослого незнаного життя,

Та все ж у серці назавжди залишаться

Ці світлі і приємні почуття.

 

І у важкі хвилини я згадаю

Всі настанови, що давали  ви,

І наче у обіймах опинюся

Надійної і вірної шкільної рідні.

 

Хай будуть завжди світлі ваші роки,

І серце хай дарує теплоту

Ми вдячні вам за всі ваші уроки,

Життєву мудрість,  щедрість, доброту.

 

ІІІ блок – 8 атестатів.

Слово  від батьків Благословення батьків

Дорогі наші діти! Все, що визріло, му­сить почати нове життя: насінина кульбаби, що полетіла за вітром, щоб засвітитися сонечком, упавши десь серед світу; яблуко, що відірвалось від гілки, обважніле від соків... Це неминуче. Цей поступ невідворотний. Підношу руку над вами в благословенні на дороги у світі нелегкі, на лю­бов до Вітчизни палку.

1. 1. Благословляємо вас святою маминою сльозою, що її ви не помітили, якраз на той час відвернувшись ненавмисне. Нехай та сльоза вам зблисне серед темної ночі невдач, нехай породить ридання-плач, що душу очистить.

2.Благословляємо вас зеленим яблуком вашого дитинства, що було символом доброти, цеглиною світобудови, щаблем, що піднімав до розуміння істини.
Якщо безвихідь наступить жорстокою ногою на серце, дотягніться рукою, заплющивши очі, до того далекого зеленого яблука – може, його кислинка до тями вас верне…

 

3.Благословляємо вас росами на вічному спориші, не бійтеся стати на них ногами босими. Може, від цілющої прохолоди здригнеться, прокинеться щось забуте, може, дощі сонячно-блакитні відмиють сумління від скверни. Може, повернуться ваші погляди від далеких примарних висот до тих, хто йде поруч, хто потребує ваших очей і плеча.

4. Благословляємо вас сонячним зайчиком, що жив колись на вашій парті; він інколи був посланцем вашим і перестрибував на сусідню, запалюючи рум’янці у дівчини, розцілованої сонцем… той зайчик любив ловити добрий погляд учителя і нести його вам для певності: все гаразд, ростіть!
5. Благословляємо вас дзвоном бджоли, що будила на вашім подвір’ї медами обтяжену липу. А липа зустрічала вас із недалеких доріг, плескаючи в зелені долоньки, даруючи мед, що був такий невтоленно-солодким. Гіркоти ані краплі не принесла вам мудра бджола.
6. Благословляєм вас болем у серці, бо вже не втримати вас, не спинити, від негоди не затулити. Сміло крокуйте вперед! Та назад оглядайтесь – там лишаються ті з кого ви проростали, хто наповнював любов’ю!

7.Благословляємо вас неспокоєм за долю вашу високу, поглядом у майбутнє тривожним. Оборонити хочу від лиха молитвою щирою, не­лукавою, на прощення щедрою; освятити ваші помисли незрадливою вірою у людей, у добро.

 

8. Благословляємо вас болем у серці, бо вже не втримати вас, не спинити, від негоди не затулити. Сміло крокуйте вперед! Та назад оглядайтесь — там лишаються ті, з кого ви проростали, хто напував вас любов'ю!

 

  Випускники: Ну, чого ж ви, мамо, зажурились?
Зупинилась ociнь біля вас.
Закружляли птахи в небі синім.
Батько вас запрошує на вальс.
І пливуть-летять роки у колі,
І шумить-співа осінній шал.
Мамо! Не просіть нічого в долі,
Раптом віддавати буде жаль.

Закружляйте будні вечорові,
Заспішіть у свято хоть на мить.
Батько знов освідчився в любові.
Мамо, ви його не зупиніть.
Ви – у парі, поруч, це – не малість:
Батьку! Ви таки не помиливсь!
Серед всіх жінок, які стрічались,
Вибрав мені маму ви колись.

 

Не стривожте почуття осінні.
Ще не час спинятися, не час.
Ми допоки молоді і сильні,
Доки ще батьки танцюють вальс.

 

Презентація: «Батьки і діти»

Я пам'ятаю мамо, як в дитинстві

Мої ти ніжки цілувала

Як мріяла ти над колискою

І в очі мої зазирала

Весь світ в тобі для мене, мамо, був

Всі зорі, всі світанки весняні

А я ж, як крихітка, як сонечко

Купалася у теплоті твоїй

Я протупотіла перші свої кроки,

І перше слово сказане - тобі

А ти щаслива, ти сміялась втомлено

Раділа ти всьому, що є в мені

 

Ти пам'ятаєш вересень в сльозах

Як не хотіла до школи йти

Як ти збирала на моїх устах

Сльозинки, що солоними були.

Ти промовляла: «Доню, не журись,

життя прожити - не поле перейти».

Забудь образи: мамі усміхнись.

Завжди ми будем разом - я і ти.

 

Пробач мені, моя голубко сиза,

Що не сказала я досі ті слова,

Що я не слухала, коли мене просила,

Що через мене плакала, пробач.

За те, що снів своїх не додивилась,

Що я хворіла, неслухняною була,

Що радістю в очах зі мною лиш ділилась

Повір, цього ніколи не забуду я.

 

Любий батько - глава мого роду,

Ти навчив розуміти і зло, і добро,

Де не буду - до тебе прийду на пораду

Знайду вірну стежину, Як би там не було.

 

Пісня «Мої батьки»

 

4 блок – 8 атестатів. Слово вчителям, які мали профільне навчання

8 атестатів.

 

ІІ частина від випускників

Шепоче казку яблуневий сад

Про те, як він весною вкритий цвітом,

А в ньому рідна школа в добрий час

У світ відкрила двері нам привітно.

 

Ми всі гуртом наводили в ній лад

Родиною великою одною,—

Як ластівка гніздо для ластів’ят,

Робили все з невтомною любов’ю

 

Щодня в трудах батьки і вчителі,

Щоб цвів наш сад, щоб не спалили грози,

Щоб діти міцно стали на землі

І знали тільки теплі, світлі сльози.

 

І кожен клас—мов ластівки гніздо,

А в ньому—неспокійні пташенята,

Кому учитись в цій школі довелось—

Немов додому буде повертатись.

 

Колектив, мабуть, у нас найкращий,

Сіє вічне, добре і земне.

Не хотіли б ми уже нізащо,

Щоб мінявся він на щось нове.

 

 

Вчителі навчили вас писати

І читати те, що між рядків.

Говорити можна  ще багато

Про майстерність наших вчителів

 

Ви погляньте на красивих, гарних

І на творчих наших вчителів.

Їхня праця не майнула марно.

Їхня праця – у розумній дітворі.

 

«Школа – це діагноз»

Це захворювання школою почалося ще в дитинстві, коли ви пішли у перший клас. Із заздрістю дивились, як учитель перевіряє зошити, ставить оцінки у класному журналі і мріяли, щоб колись хтось дозволив перевірити хоча б один зошит або разок  посидіти   за учительським столом.

Йшли роки – ішов нескінченний творчий пошук! Хтось, як і раніше, мріяв перевіряти учнівські зошити, хтось думав про те, як спілкуватиметься з маленькими діточками, когось на цей шлях підштовхнула фізична карта, мікроскоп, закон Ньютона, а хтось і дотепер зберіг у своєму серці любов до книги.

Кожному з них є що пригадати, адже довелось чимало пережити: конспекти, безгрошів’я, утому, перевірки, моніторинги та екзамени, атестації - та без школи і учнів вже немислиме їхнє життя. Кожен з них обрав свою дорогу, свій шлях, кожен з них знайшов своє місце в житті.

Їх неможливо загнати на лікарняний, бо як же залишаться діти, як потім доганяти відставання в програмі. А коли треба вибирати між сином першокласником та своїм рідним випускним класом, то рішення безсумнівне – свій клас! Воістину, школа – це діагноз!

 

Б. В., ми поважаємо вас за високий професіоналізм і працьовитість, уміння керувати людьми, глибокі знання та патріотизм. Ви просто не знаєте, як нам було страшно, коли ви зайшли  до класу і сказали, що вчити історію  тепер будете Ви. І як ми тепер дякуємо всій районній та обласній адміністрації, що так часто викликала вас у справах: ми полюбили вас за вашу постійну зайнятість. Дзвінок вашого телефону був для нас найкращою мелодією,бо вам сповіщав про  невідкладні справи, а нам -  про чергові відкладені одиниці

Ви спішили у справах, а ми…?  Так  тихо ми давно не сиділи!!!

Отож, сьогодні з гордістю можемо сказати, що хоч і залишали інколи нас, та історію ми все - таки знаємо, бо не можемо вас підвести. А майбутнім випускникам ми повинні сказати: «Він –  таки класний!

 

В директора робота не проста,

Шкільні проблеми, і сільські, й районні.

Документації щодня листків до ста

Та ще й уроки, зошити, контрольні.

Журнали перевірити щораз,

Тому і світиться шкільне вікно щоночі

Робота завжди забирає час,

А ще, якщо робить з душею хочеш.

Спасибі за вимогливість і волю,

Спасибі за повагу й розуміння,

Спасибі за комп’ютери у школі,

Спасибі за знання і за уміння.

 

 

Г. В.! для нас ви і грозова хмара, і ясне сонечко, і строгий вчитель – предметник, для якого нема нічого святішого як географія, і надзвичайно розумна та розуміюча нас людина. Не  раз, незважаючи на нашу непідготовленість, ви  мужньо відводили ручку від клітинки у журналі, щоб та не виставила такі необхідні, і такі не завжди  потрібні нашому учнівську створінню одиниці. Правда, виведена вашою рукою прекрасна одиниця  була час від часу неабияким стимулом для підготовки домашньої роботи. Навіть вірші з української літератури ми так не повторювали, як цитували напам’ять параграфи з географії. Фізична карта  з нами поряд завжди, а гори і ріки, низини та вершини, країни і столиці – їх назви ми пронесемо через усе життя.

Директор — батько й мати в рідній школі.

І завуч — ніби старша всім сестра.

Якщо порядок, тиша в коридорі —

То там вона роботу провела.

 

О.Б.! ми з вами спілкувалися вкрай рідко, адже заслужили собі славу неспівочого випуску. Сьогоднішній день – виняток, ми дуже стараємося. Але все ж хочемо сказати вам велике спасибі, що так добре до нас відносились, хоч край  боронили всього кілька наших дівчат!

Тож шановна дирекціє!

Щоб себе ви з кожним днем почували краще,

В подарунок вам даєм у горщиках кашу.

З нами вам було не мед, — хто з дітей не ледар?

Тож до каші додаєм цілу ложку меду.

А щоб ви усе ж за нами сумували трохи,

То у кашу ми поклали ще й півложки дьогтю.

Щирим серцем в знак любові  ще додати мусим:

Оці пряники медові  засолодять душу.

 

Віталіно Василівно! Ви разом з Г. В, намагалися навчити нас орієнтуватися на карті, спонукали до вивчення свого предмету, але як же вам ми могли пояснити, що цього хотіли і всі інші вчителі. Тож не сердьтеся на нас за те, що інколи ми були нестерпними на географії, що у Європі шукали Ніагарський водоспад, а в Африці  - Україну або навпаки , що поселяли аборигенів на уже відомих землях, і вперто стояли на думці, що Америку відкрили наші недалекі сусіди. Ми все ж хочемо, що ви  завжди пам’ятали нашу до вас повагу і будьте певні географію та економіку ми не сплутаємо, а ще щиро бажаємо вам, щоб збулася омріяна подорож до Парижу.

 

Яка Земля чарівна — просто диво!
Ми ж люди на планеті голубій.
Живемо тут комфортно і щасливо,
Хоч зоримо у небо, будучи на ній.
А в школі географію вивчали,
Щоб добре знати, що навколо нас:
Материки, моря, ліси, канали,
І гори, й ріки в різні ери й час.
Захоплива наука, що й казати,
Земля казкова, хоч пиши вірші.
Учителям, що світ дали пізнати,
Спасибі щире-щире, від душі!
 

Степане Дмитровичу! Ви завжди намагалися привчити нас до математики, хоча знали напевне, що марна ваша справа. На всіх контрольних, моніторингах та ДПА хвилювалися лише ви, нас не лякав навіть кінець світу чи всесвітній потоп. Ми вже закінчили школу, але не можемо пояснити одного: чого ви завжди проводите урок з відчиненими дверима і півшколи в той момент слухає алгебру чи геометрію.  Ваш грізний, могучий голос лине  у всі кутки. Ми  щиро співчуваємо всім вчителям, хто в цей момент проводить уроки паралельно з вами – вони безсилі. Хочемо подарувати вам на згадку , пробачте, але таки вашу річ – лінійку, яку ви залишили у нас ще в дев*ятому класі. це не навмисне, але під час цьогорічного ремонту нам вдалося її віднайти.

 

Нас математики навчали,
Щоб ми усе прорахували:
Що множити, а що ділити
І як в складному світі жити.
Любов як множити потрібно,
Ділити радість принагідно,
От щирість й щедрість — додавати,
А зло від серця віднімати.
тож  почнемо так робити,
То правильно ми будем жити:
Чудово, здорово і ясно.
То ж буде все у нас прекрасно.
За це ми вдячні вчителям.
Від нас — уклін доземний вам!

 

 

Галино Дмитрівно! Ви вели нас чарівним світом  літератури. Як нам подобались ваші уроки! Ми ніколи не забудемо ваші сльози на очах, коли ви читали сентиментальні твори, вашу щирість та вашу до нас любов. Повірте  – це взаємно, адже ви знайомили не лише з героями та їх життям, ви вчили нас жити: кохати, любити, вірити, намагалися виховати справжніх людей. Ви прекрасна людина, цікавий співрозмовник, а ще від вас лине така надзвичайна любов до творчості, що неминуче в неї закохуєшся. Ми  дуже сподіваємося, що наш випуск забере частинку вашого великого і доброго  серця, але хай ті, що будуть після нас стануть ще кращими.

Тихо вечір догорає, сплять у синяві зірки,
Наша вчителька читає твори учнів від руки.
Все навколо постихало, другий сон пливе кругом,
І лиш вчитель світової  щось схилився над столом.
Перші півні заспівали вже світанок жевріти став,
А учитель наш, філолог, ще і досі не лягав.
Так, важка є ваша праця, хоч прекрасна в той же час,
віримо, що все нам  вдасться, вам  низький уклін  від нас.

Богдане Вас, до вас ми вже зверталися із словами подяки, а зараз хочемо згадати інших вчителів історії: Р. В. та М. Д. мусимо сказати, що знання, які ви даєте ґрунтовні та вичерпні. Перед вашими уроками ніколи нам не вистачало навіть великої перерви для того, щоб повторити вивчене, а під час уроку здавалося, що ти нічого не повторив. Лише тепер, ставши на порозі майбутнього, ми зрозуміли, яким важливим є наше минуле і чому ви так старанно намагалися виховати з нас справжніх патріотів, громадян своєї рідної землі.

 

Історія — це пройдене життя,
Та без минулого немає майбуття.
Для того ми історію й вивчали,
Щоб краще рідну землю нашу знали.
А як пізнали — серцем прикипіли.
Для себе цілий всесвіт враз відкрили.

Якого роду-племені ми діти
І як нам далі в світі жити.
То ж за науку вдячні ми без меж,
Історикам вклоняємося теж!

 

 

Ми дуже раді, що такі чудові фахівці, хороші спортсмени та й просто

прекрасні люди допомагали нам здати всі норми фізичної, медичної та військової підготовки. Скажемо прямо, іноді ми вже думали, в якій школі ми вчимося: загальноосвітній чи військово – спортивній. Ми вдячні за ті змагання, що організовували для нас, за уроки, особливо на свіжому повітрі, за все чого ми досягли поруч з вам.

 

Фізкультуру люблять всі:

І малі, і дідусі.

Ми фігурні завдяки вам,шановні фізруки,

Ви нас вчили м’яч кидати,

Швидко бігати, стрибати,

Крос здавати круг за кругом.

Вчитель був нам вірним другом.

 

Військові наші вчителі,

Ви хлопців добре муштрували,

До армії їх готували,

Влучно вчилися стріляти,

Дружно в ногу крокувати.

 

 

Ірино  Василівно! Ви вчасно зрозуміли, що хімія – не наша стихія і створена вона точно не для нас. Ми вдячні вам за ті хвилини нашої радості, коли ви переставали виводити у журналі енки та оцінки. Знаєте, ми дуже довго думали, чому вони у вас такі великі – на всю клітинку, а потім зрозуміли – ви людина дуже щедра, з великою відкритою душею і своєрідними, хоча інколи дивними, думками в голос. А почерк, як кажуть, розкриває багато таємниць людського характеру.

 

Хімія — наука і складна, й цікава,
Бо присутня всюди, будь це сталь чи кава.
Чи листок зелений, чи роса у полі.
Ось таку науку ми вивчали в школі.
Сил не шкодували, так її вивчали,
То ж багато дуже в світі ми пізнали.
Часом програвали з нею у двобою,
Та знання чималі несемо з собою.
З погляду науки пізнання ці дрібні,
Та в житті людини кожної потрібні.
Вчительці хорошій вдячні всі ми щиро.
Зичимо їй щастя, радості і миру!

 

 

Нам завжди таланило на вчителів фізики. Всі  вони були дуже добрі, і ми крок за кроком відкривали для себе цю науку. Над. Вас.! Ви  стали   вчителем – другом: строгим і вимогливим та веселим і скромним водночас. Ваша чарівна посмішка дуже вам личить, і коли ви заходили до нас на урок , весело всміхаючись, нам ставало зовсім не страшно, що д/з з фізики якось чисто випадково забули виконати, а ще нам завжди було цікаво з вами поспілкуватися, адже ви молода і дуже вродлива. Ми вам дякуємо за вашу працю.

 

Фізика — наука в світі необхідна,
У житті людському дуже всім потрібна.
Без знання законів в космос не злетіти,
Через річку бистру міст не спорудити.
Не було б будинків, літаків у небі,
Кораблів у морі — це ж усім нам треба.
Тому цю науку в школі ми вивчали,
Хоч за неї мали й не найкращі бали,
Але ж в основному знаємо багато
Й техніку найкращу несемо у хату.
Дякуємо щиро за шкільні уроки,
Хоч чимало з нами мали ви мороки,
Та прийміть подяку і вітання чемні,
За уроки в школі і слова натхненні.

 

Десь сміхом, десь проханням, а десь одиницями вела нас у світ іноземної мови Р. С. ох! Важкими були ці роки, та коли у 7 класі нам ввели профільне навчання з  іноземної мови, роки у молодших класах стали навіки вже втраченим раєм. Тяжко  було всім, але як пригодилися знання, набуті у молодших класах. День за днем з уроку в урок  учні А .  збагачували свій словниковий запас: читали, перекладали, щось виходило, щось – не дуже, але все ж таки, О. В., вам вдалося досягнути певних результатів, хоч зусиль докладено чимало, а от Б клас і надалі насолоджувався спілкуванням із Р. С., і  їм  у цьому теж круто пощастило.

 

Ми іноземну мову теж вивчали,
Щоб в розмаїтті світу не пропали.
Бо ж іноземну мову треба знати,
Щоб добре слово другові сказати,
Який живе за сотні довгих миль,
І мова в нього інша, інший стиль…
Життя складне і нас колись зведе,
Від цього ти не дінешся ніде.
То ж так важливо знати різні мови,
Тоді життя приємне і чудове,
Бо розумієш все і вмієш сам сказати,
Слова не треба в словниках шукати.
Учителям ми вдячні безконечно,
Прийміть подяку і любов сердечну.

 

 

 

Л.В! наш останній урок був присвячений українським рушникам, на якому ми створили свій символічний візерунок. Звичайно, він був недосконалий, але він  був наш. Вам ми від щирого серця бажаємо кращих від нас учнів, хай ваш рушник хай буде встелений лише надзвичайними квітами, а вишитий –  тільки яскравими кольорами, шкільне життя на ньому дарує вам цікаві зустрічі і залишає в памяті  лише радісні стоп – кадри.

 

Т. Б! вас ми запам’ятаємо як строгого, але справедливого учителя, достойного свого любого батька. Ваш дзвінкий голос не раз повертав нас на грішну землю, коли ми, бродили у всесвітньою павутиною, правда, лише у  мріях, бо ви вміло  приховували від нас усі паролі.  Добре, що хоч на вашому уроці – інтернетом ми не могли користуватися,  адже  ви  намагалися  навчити нас таким необхідним  знанням з інформатики.

Хто в інформатику, ввійшов, як у кімнату,
Той трохи геній, можна так сказати.
Хай вчиться далі, буде більше знати
І нашу школу буде прославляти.
Програму розвитку він закладе, спланує,
Він буде вченим, а наука ж — світова!
Хай сил своїх для цього не шкодує

Коли у нього мудра голова!

Натяліє Василівно,на протязі цих двох років ви прагнули зробити  з нас справжніх естетів,поціновувачів  мистецтва, хотіли  щоб  ми навчилися  помічати красу  у всьому. Думаємо, що ваші  старання не пройшли  безслідно. Дякуємо за ваші  старання!

Руки фарби олівці – Ми звичайно не митці.

Нам далеко до Да Вінчі й Рафаеля Санті

Але те що нам відомо – це вже певне щастя.

Тож спасибі, що відкрили світові музеї

подорожували  з нами по картинних галереях

Що навчили помічати неповторні миті

І в усьому що навкруг – лиш красу творити.

 

Хочемо сказати велике спасибі ще одній Н. В., адже на її уроках ми вчилися розуміти не лише давні пам’ятки нашого суспільства, ми вчилися бути людьми. Так! Саме вчилися, адже бути людиною – велике щастя і велике випробування. Сподіваємося, що ваші уроки не минули марно і ви колись пишатиметесь, що у наших здобутках є частинка і вашої праці.

Наш світ – це боротьба добра і зла

І ми щоденно бачимо її

Ви нас  вчите любові і добра,

Щоб зла не було в нашому  житті

Вчите ненавидіти зло

Й любити ближнього як брата.

А   ясне світло  із небес.

Лилось, щоб  душі просвітити.

 

Всім з нами було непереливки,але класні керівники, як вчителі – предметники та опікуни, няньки і просто друзі, відмучилися найбільше: не раз, ох не раз на їхніх уроках проводилися виховні. А інколи  на виховних - українська чи біологія.

Р.Р., прекрасно, що ви – голова профспілки, що у вас час від часу зявляються невідкладні справи: бесіди з директором, поїздки до району, а у нас в той все і одразу: хтось – автоматично, а хтось – добре потіючи. У  вас стальні нерви, бо з нами справитися могли лише ви! Не раз ми полоскотали їх,

 

Навколо нас природа наче казка,
Рослинний і тваринний дивосвіт.
В природі є добро, любов і ласка.
Про це дізнались ми з маленьких літ.
А ще є світ невидимий для ока,
У цих істот іде життя своє.
Їх поведінка іноді жорстока,
Але у світі — кожному своє.
Та створене в природі все, щоб жити,
Радіти сонцю, дощику й теплу.
Людина в світі, щоб добро творити,
В усі часи протистояти злу.
За цю науку вдячні ми сердечно
Учителям, що вчили доброті.
Уроки ці у серці безконечно…
І вас ми не забудемо в житті.

 

 

 

Л. Я.! ви вели нас прекрасним світом рідної мови та літератури. Ми перечитали майже всю програмову літературу, і С. І. у бібліотеці була надзвичайно щаслива, що ми так часто відвідували бібліотеку. Ми писали листи літературним героям, ставали на якийсь момент одним цілим з ними. Ви вчили нас любити рідний край, мріяти і втілювати в життя свої мрії, вчили шукати в своїй душі найпотаємніший її відгомін.

 

Якщо міцне коріння є у дуба,
Його не вирвуть бурі-вітри злі.
Завжди ви вчили памятати,
Що ти стоїмо на батьківській землі.
що наші тут діди стежки топтали,
А ми — тоненький паросток від них.
Вони міцне коріння дуже мали,
Любили працю, мову, жарти, сміх.
коріння наше — рідний край-основа,
І пісня, й дума, вишитий рушник.
Джерельна мова, рідна, світанкова,
І в синім небі — журавлиний крик

 

 

Прощай, дитинства золота країно!

Прощай, красива лялько — назавжди!

Прощай, старенька легкова машино,

І тракторці, і міні-поїзди.

 

Прощай, м'який медведику вухатий,

Прощай, малий собачка волохатий,

Прощай, прекрасний світ казкових див,

Прощай, солодкий сон дитячих днів.

 

Прощай, чарівний океан уроків,

Дзвінків, контрольних і шкільних порогів,

Прекрасний, неповторний, світлий рай,

Ми від'їжджаєм. Юність, зустрічай!

 

Травневий день підкрався непомітно,
Приніс дзвіночки й каже: вам вже час,
Бо за порогом ось чекає літо!
Життя дороги вже чекають нас!

 

Дзвенять дзвіночки сумно і бузково,
Неначе кличуть в мандри по землі,
Нам оберегом буде Ваше слово
Велике й світле, наші вчителі!

Уклін Вам всім, спасибі за прекрасне,
За мудрість і суворість водночас
За вашу працю – вічне та незгасне
За віру в краще, і за віру в нас

 

Ви вчили до зірок зміряти відстані,
Зважати на секунду і на мить,
Знаходить завжди величини істині
Любити правду і людей любить.

Байдужості минати й мимобіжності
Збагнути мудрі правила оті,
Шукати тільки мінімум розбіжності
І свої власні формули в житті,

За витівки не гнівайтесь на нас,
Така вже юність – чарівна й хмільна ця,
Коли ж любити і сміятись час,
Як не тоді , коли тобі сімнадцять!

Ми Ваші щедрі скарби не розгубимо,
Ми ж Ваші учні, навіть трішки діти
Щоб не було, а ми Вас дуже любимо,
Даруємо усі весняні квіти!

Непросто Вам – терново й калиново,
Бо кожен з Вас науки храму жрець!
Воістину, найпершим було слово,
А Ви ж його несете до сердець!

Воно зродило лицаря й мислителя,
Подало нам хлібину і меча,
Благословенне буде слово вчителя,
Благословенне діло сіяча!

 

Нехай уже серця наші на волі,

Нехай свободу бачимо у сні,

Та ваші настанови — добрі й строгі

Мабуть, ніколи не забуть мені.

Летять роки, ми прийдемо до школи

І вам своє «спасибі» скажем знов.

Тож не старійте у душі ніколи,

Бо вам — і наша шана, і любов!

 

Пісня «ПРОЩАВАЙ»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

На випускний бал ( мені)

Ну, от і все, скінчилися уроки,
Шкільні дзвінки пішли у небуття.
Ви робите свої найперші кроки
У самостійне і складне життя.

Воно складне, та тим не менш цікаве,
Бо мрія кличе і надія є.
Когось у нім ждуть успіхи і слава,
Когось лиш будні — кожному своє.

Буває, що й спіткнутись доведеться,
Побути на коні і під конем.
Та сильний знов на ноги підведеться
Й не житиме всього одним лиш днем.

А буде йти, карабкатись, творити,
Щоб відчувати всі вітри в лице.
То ж тільки так і треба в світі жити
І нагороду матимеш за це.

У цій борні здобудеш світлу долю.
Для тебе будуть оди і пісні.
Життя — ріка, а не стежина в полі.
Потрібно втриматись на бистрині.

Тому живіть активно, в повну силу,
І хай як важко, але треба йти.
Й виходити із ситуації уміло,
При цьому честь і совість зберегти.

Автор: Верхоляк Лілія Ярославівна