СЦЕНАРІЙ СВЯТА «ЧАРІВНА КРАСА ВИШИВАНКИ»
Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!
Доброго дня всім, хто в гості завітав!
Доброго дня, великій цій родині!
Шановні гості, ми вітаємо вас!
Ми раді Вас вітати у нашій світлиці
І дарувати хліб із золота – пшениці,
Щоб хліб святий був завжди на столі,
Й щасливі були всі на українській цій землі.
Прийміть же хліб на мальовничім рушникові.
Віншуєм вас привітним гожим словом.
( Вручають коровай)
Ведуча. Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва – це все вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати – то до сьомого поту, якщо спiвати – то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось – то неповторно, захоплююче. .
Ведучий: Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.
Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас рукоділля – в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.
Ведучий: Одному з видів українського народного мистецтва – вишивці присвячене наше свято. Щиро запрошуємо Вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.
Ведуча.Про вишивку згадується у Біблії і Ілліаді Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна Янка організувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.
Сорочку-вишиванку
До самого світанку
Вишивала дівчина в сиву давнину.
Схрещувались ниточки,
Розквітали квіточки:
Ружі та барвінок, вздовж по полотну.
Вишивала з піснею
Стало все барвистеє.
Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.
Вишивала ружу
Та вкладала душу,
Щоб на довгі роки вийшов оберіг.
Барви кольорові:
Зелень – то діброви,
Молодість, надія, злагода і мир;
Жовтий – то колосся,
Й плодовита осінь,
І ласкаве сонце, що встає з-за гір.
Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.
Ведучий: Майже кожна область, кожен регіон, часто і окремі села, від матері до дочки передавали свої узори. Тому за кольором , орнаментом вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення.Здебільшого в Україні переважали вишивки червоними та чорними нитками. Вишиванням займалися кожну вільну хвилину, на вечорницях і вдосвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.
Ведуча: Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв – витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля – неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп’я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! А чи в кожному домi зараз є вишиванка, вишиваний рушник? Певно, нi. Призабули чомусь це дивне народне мистецтво…
Ведучий: Але ми впевнені, що в невичерпній скарбниці духовної культури нашого народу буде і надалі розвиватися винятково важлива її частина – вишиванка, адже з нею пов’язана вся багатовікова історія українського народу, його творчі пошуки, радість і горе, його перемоги і поразки, сподівання на майбутнє, адже вишиванка – це духовний символ українського народу, рідного краю, батьківської оселі, тепла материнських рук.
Веселкою сплелися кольори
На вишиванці, наче доля.
На ній — тобою прожиті роки,
Усі достоту, з радощами й болем.
Усе на ній: вечірняя зоря,
І росами умите раннє сонце,
На ній і сльози, й посмішка твоя,
Хатинка рідна і твоє віконце.
Пісня
Ми, українці, нація прадавня,
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.
В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
Своє світосприймання й заборони
Як і свої ліси, річки й поля…
Свої казки, легенди і повір’я,
Дотепні жарти і слова ясні,
Своя хатина біла і подвір’я,
І неповторні, трепетні пісні.
Усе, що є в нас, в праці здобували,
Пройшли дорогу в світі нелегку.
Та завжди хлібом друзів зустрічали
На вишитому шовком рушнику..
Народ цінує землю цю єдину,
В якій коріння наше з правіків.
Вітчизну любить і свою родину,
Бо тут народжений й життя прожив
Й сама земля дала нам рідне слово,
Робочі руки й щирі почуття.
Й дитинну душу світлу, пелюсткову,
І мрії, що ведуть у майбуття.
Ми на своїй землі віки й тисячоліття,
Тут славний рід, родина і сім’я.
Коріння у землі, а в небо — пишне віття.
У світі — українці нам ім’я.
Іде в майбутнє рідна Україна,
У світле і високе майбуття.
І наш народ — одна свята родина,
А кожен з нас в родині цій дитя.
Пісня.
Ведучий: Народне прислів’я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «І без вишивки». Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами – оберегами. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусідів, традиції і звичаї..
– це все родовідна пам’ять, наші символи, історія.
Ведуча. Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках-оберегах упізнають в усьому світі. Українська жінка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю. Тому рушник і став синам та донькам оберегом, бо це — сама материнська любов і щира молитва, що оберігають її дітей від біди в далеких дорогах.
Вічна пісня барв і кольорів,
Неповторна музика натхнення!
Шепіт трав і шелест яворів,
І дзвінкі турботи сьогодення.
Хрестиком покладено в рядки,
Поспліталось, блиснуло веселкою
Ніжність материнської руки
Пісні ще весільної, веселої.
Дух народу в колір заплете,
Проросте і піснею, і цвітом.
А над світом, гляньте, а над світом
Українська вишивка цвіте!
Пісня.
Ведуча: Хоч би яке убоге життя не судилося господарям, а все ж усюди рушники палахкотіли багатством кольорів, були своєрідною візиткою оселі вишитих речей. Вони вічні. Свідченням цього є наша шкільна виставка «Бабусина світлиця», у якій зібрані роботи наших мам, бабусь і прабабусь.
( тримають вишиті рушники)
Тримаю вишиті старенькі рушники.
Давно забуті, горнуться до мене…
Заполонили світ нейлони та шовки…
Кому потрібні вишиті ромени?
Гортаю білу грядку полотна,
Засіяну барвінком і любистком.
Сміється вишита прабабою весна,
Ховається за квітами і листом.
Голублю диво-дивне із пісень,
Що хрестиком і стелиться і в’ється.
Сіріє за вікном звичайний день,
А в рушниках волошками сміється.
Перегортаю білі рушники,
Що хліб вкривали і дитя в колисці,
Що старостів чекали на святки,
Розшиті маками, заквітчані, барвисті.
Благословенна будь на всі віки,
Найперша жінка, що нашила квіти.
Душа мого народу – рушники,
Барвінками і мальвами зігріта.
ВИШИВАНКА
Є на вишиванці розмаїті квіти —
Це ж Україна наша перлами розшита.
Є на ній і гори, є на ній долини,
Все, що є найкраще на Вкраїні милій.
Є на ній і півники святкові,
Є на ній і квіти малинові.
Синя нитка — птиці прилітають,
А червона — квіти розквітають.
Листя вишиванки зеленаве,
Голуб із голубкою — до пари.
Щоб любов до краю розквітала,
Слава України не пропала.
Вишивали прабабусі руки,
Щоби пам’ятали внуки і правнуки.
Щоби своїм дітям в пам’ять передали,
І щоб рідну землю завжди шанували.
Матінко Небесна, на руках із Сином
Від біди й недолі збережи Вкраїну,
Від рук загребущих, лиха і напасті,
Щоб як вишиванка розквітало щастя.
Ведучий. Не зникає цей витвір мистецтва і донині в нашій школі – дівчатка рівненько кладуть стібки на полотні, вишиваючи собі чи братику сорочки, дехто прославляє її у піснях, чи у своїх авторських віршах. Пропонуємо вам кращі творчі доробки наших поетів-початківців.(Учні читають авторські вірші.).
Ведуча: Ми могли б ще дуже багато і довго розповідати про цей прекрасний вид мистецтва, але наше свято наближається до завершення.
Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка – це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання – не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
Мереживом виткане наше життя,
Душею свій час відчуваєш.
І буде настільки цікавим буття,
Які в нього нитки вплітаєш.
Ведучий: Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі – українці, яких об’єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.
Нехай слова і пісні милозвучні
Для вас лунають знов і знов,
Хай будуть в серці нерозлучні
Добро, надія, віра і любов!
Хай вам сміється доля журавлина,
Поля розлогі колосом цвітуть,
Нехай червоні ягоди калини
На вишиванках осявають путь.
Ведуча.Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле
І вміє шанувать сучасне, –
Лиш той майбутнє
Вивершить прекрасне!
Звучить пісня «На щастя, на долю»
Автор : Даценко Оксана
